Серед затишних вуличок древнього Львова є одна, яка своєю привабливістю не перестає у будь-яку пору року притягувати до себе численних туристів, гостей, або простих перехожих міста. Названа ця вулиця на честь видатного українського священнослужителя, композитора, громадсько-просвітнього діяча та відомого в Галичині новатора у становленні та розвитку кооперативного руху – Остапа Нижанківського.
Щоправда, історія цієї вулиці давня і дуже цікава, зрештою, як і уся минувшина нашого такого ще не до кінця звіданого Львова.Так відомо, що першою назвою вулиці, що зазначена в архівних матеріалах міста 1829 року була Крива Сліпа (пол. Krzywa ślepa). З 1871 року назва вулиці була скорегована на Крива (пол. Krzywa). У 1908 році, у зв’язку із зведенням на вулиці величавої і ошатної чотириповерхової наріжної будівлі, вирішеної у стилі пізньої сецесії відомим українсько-польським архітектором та педагогом Тадеушем Антонієм Обмінським, в якій польський благодійник Віктор Бурлярд заснував міський будинок для бідних та безпритульних Святого Лазаря, частину вулиці, на якій і досі знаходиться будинок під № 2, було перейменовано саме на його честь. У часі окупації Львова нацистами, влітку 1941 року, вулиця знову піддалася перейменуванню і отримала назву Круммеґассе (нім. Krummegasse). А відразу ж після деокупації міста від нацистів, у 1944 році, вулиці знову було повернуто її довоєнну назву. Вже з 1950 року, новітня назва вулиці, яка була закарбована на фасадних таблицях будинків, сповіщала усім мешканцям і перехожим, що у її знову зміненій назві увінчано пам’ять про двічі Героя Радянського Союзу, радянського офіцера-танкіста Івана Бойка. А у 1992 році, з початком процесу відродження України, вулиця, вкотре, знову змінила свою назву, прибравши у ній славне ім’я великого сина українського народу Остапа Нижанківського.Вже з 1950 року, новітня назва вулиці, яка була закарбована на фасадних таблицях будинків, сповіщала усім мешканцям і перехожим, що у її знову зміненій назві увінчано пам’ять про двічі Героя Радянського Союзу, радянського офіцера-танкіста Івана Бойка. А у 1992 році, з початком процесу відродження України, вулиця, вкотре, знову змінила свою назву, прибравши у ній славне ім’я великого сина українського народу Остапа Нижанківського.
Що ж до вже згаданого нами будинку № 2, то його історія є не менш насиченою, аніж історія самої вулиці, на якій він міститься й до сьогодні. Адже, окрім вже згадуваного нами будинку для бідних і безпритульних, у стінах цієї будівлі, в період з 1880 по 1893 роки, була розміщена редакція широковідомої в Галичині газети “Діло”, одним із засновників і першим редактором якої був відомий український історик, письменник, соціолог і журналіст Володимир Барвінський. У період польської історії міста будинок був відомий тим, що у різні роки у ньому містилися Львівський міський музей гігієни, згодом Львівська фабрика картонних коробок, палітурний цех, а також, відома львів’янам того часу книгарня Клеппера та Ігеля, а, наприкінці 30-х років, ще й Львівська Бібліотечна бурса. Отож, цілком можливо, що нескінчена вервиця установ, закладів і організацій, які почергово змінювали одна одну, так би й ніколи не зупинилася, якби, після закінчення воєнних дій, на теренах Львова, у 1944 році, у цьому будинку не розмістився гуртожиток
Отже, навчальний заклад, який брав свої початки від Львівської школи політосвіти, створеної спеціальною Постановою Раднаркому УРСР за № 1545 від 19 грудня 1939 року став прямим продовжувачем молодої навчальної інституції, покликаної навчати та виховувати кадри для закладів культури і бібліотек, роль яких у непростий післявоєнний період було важко переоцінити. До слова, початкова історія самого навчального закладу культури виявилася не менш строкатою та заплутаною, аніж історія вулиці, на якій, він, врешті-решт, остаточно осів. Адже, першими навчальними корпусами, у якому розпочала свої заняття політшкола, була культова споруда, що знаходиться й досі на тодішній вулиці Пушкіна (нині Генерала Чупринки) і в якій, до приходу совітів, знаходилася вчительська семінарія Андрея Шептицького (нині одне з приміщень Національного лісотехнічного університету України).
Згодом, у жовтні 1941 року, школу було переведено у будівлю на тодішній вулиці Яна Кохановського (нині вул. Костя Левицького), у якій нині розміщений корпус Львівської національної академії ветеринарної медицини і біотехнологій ім. С. З. Гжицького.
А вже наприкінці 1946 року, під навчальний корпус закладу було виділено окремий будинок, розміщений по вулиці М. Ломоносова (нині вулиця Кирила та Мефодія), у якому, до встановлення радянського режиму, діяв Будинок жіночого монастиря Сестер Чину святого Василія Великого. Отож, із цією подією адресні “митарства” навчального закладу закінчилися, щоправда, тільки до 1993 року, коли, із встановленням історичної справедливості, приміщення колишнього монастиря знову було повернуто його попереднім власникам, а працівників та учнів училища культури було переміщено в корпус по вулиці О. Нижанківського, у якому, внаслідок реконструкції приміщень, 30 % площі з яких досі слугували учнівським гуртожитком, було створено єдиний і просторий навчально-аудиторний фонд закладу.
Як бачимо, історія сучасного Львівського фахового коледжу культури і мистецтв вже сягнула вісімдесятилітньої позначки, а тому є по вінця сповненою цікавих подій, небуденних заходів, у яких, поряд із частковими втратами, завжди були наявними досягнення, значущі для нашої культури. Адже сам нурт повсякденного життя коледжу змінювався, як і сам його фаховий та соціально-культурний статус. Тільки уявімо собі, що один навчальний заклад, впродовж своєї вісімдесятилітньої історії аж вісім разів (!) змінював свою назву: від вже означених нами – школи політосвіти (1939 р.), політичного технікуму (1941 р.), культурно-освітнього технікуму (1944 р.), технікуму підготовки культурно-освітніх працівників (1948 р.), культурно-освітнього училища (1967 р.), училища культури (1991 р.), училище культури і мистецтв (1997 р.), коледж культури і мистецтв (2016 р.) аж до теперішньої назви, яку заклад носить з червня 2016 року.
Втім, задаймо собі запитання: чи від такого строкатого калейдоскопу назв, насправді, змінювалася основна сутність закладу? Мабуть, ні. Бо знаємо, що міцний підмурівок сучасного Львівського фахового коледжу культури і мистецтв впродовж усієї його історії закладали, а пізніше зміцнювали і розбудовували, такі незабутні його очільники, серед яких, з вдячністю згадуємо одного з перших директорів Марію Білоус. Розпочату нею натхненну працю у розбудові та подальшому реформуванні закладу плідно продовжили: Михайло Ковальов, Семен Глоба, Давид Петренко, Федір Бровко, Володимир Омельченко, Євген Кухаркін, Олексій Волинець, Наталія Грицишин та нинішній директор коледжу – Григорій Лавринів. Вагомий внесок в структуризацію навчального процесу закладу завжди професійно робили такі заступники директора, як Зубенко О.В., Синиця П.М., Вітошинський В.Д., Обухівський В.П., Благодарова Т.Я., Тимофеєва Р.В., Патрушев В.М., Труш Є.Ф., Лавринів Г.П., Рибина З. Ю. А поруч із ними – заступники директора з виробничого навчання – Подоляк Р.І, Рагозін С.Д., Кузик О.Є., Каверіна Є.А.
Гордістю коледжу упродовж його історії з 1951 року, була робота заочного відділу. Адже саме завдяки змозі навчатися на ньому культурно-освітня та бібліотечна галузь області отримала неоціненну змогу готувати високоосвіченихо фахівців, без відриву від виконання ними своїх професійних обов’язків. Такі керівники заочного відділу коледжу, як Перескоков М.Я., Кучерявий П.Л., Мардаков В.В., Рагозін С.Д., Решетнікова Т. М., Леськів Я.В., Дацко М.О., Каверіна Є. А. завдяки своїй самовідданій, а, подекуди, й жертовній праці, назавжди вписали свої світлі імена в немеркнучу і завжди живу історію закладу.
Навчальні та творчі здобутки коледжу завжди відчутно примножували очільники денного відділу, що розпочав свою роботу у 1971 році. Затворницький О.Г, Музальов О.О., Труш Є.Ф., Онишкевич В.І., Клюнк Є.О., Куркевич К.В. Качмар В.Ф., Наконечна О.А., Копильчак О.А. в історії закладу стали саме тими посадовцями, завдяки адміністративному хистові котрих навчальний процес, у якому перебували учні денної форми навчання, завжди відбувався бездоганно.
Із введенням на початку 90-х років посади заступника директора з виховної роботи, цю надважливу ділянку у роботі коледжу гідно представляли Труш Є.Ф.,Ткачук В.Ю., Ковалів І.С., Баглай Б.А, Ляшенко Р.Д.
Коледж пишається тим, що кожен період його безупинної історичної ходи, сповненої яскравими подіями, звершеннями, здобутками та перемогами наповнювали своєю неустанною працею по-справжньому великі, і, правдиво, талановиті, а тому, ніколи незабутні викладачі, серед яких з гордістю згадуємо, передусім, тих кому самою долею було наречено творити яскраву і завжди живу історію закладу.
Так, методиці культурно-освітньої роботи у різний час студентів навчали такі незабутні фахівці, як: Володимир Арсенюк, Галина Гвоздкова, Тетяна Глазунова, Тетяна Гурська, Ольга Гурняк, Наталія Громик, Сергій Данилюк, Микола Джанда, Володимир Єрчев, Єлизавета Іванцова, Мирослава Ільків, Євгенія Каверіна, Тамара Кучерява, Микола Михальчук, Володимир Обухівський, Анна Остроушко, Степан Пиріжок, Роман Подоляк, Зоряна Рибина, Раїса Тимофеєва, Євген Труш, Мар’ян Федьків…
Справжніми майстрами бібліотечної справи назавжди залишатимуться в пам’яті випускників Тетяна Бутинець, Юхим Грайданс, Тетяна Глазунова, Віра Деменєва, Світлана Лісіна, Тетяна Можаєва, Галина Пузирьова, Тетяна Чепенко. А поруч із ними – багатолітні працівники бібліотеки – Галина Бекало, Вікторія Букреєва, Оксана Качмар, Людмила Комова...
Неперевершеним мистецтвом режисури та театру студентів надихали Світлана Бельченко, Ярослава Богонюк, Валентина Борецька, Анатолій Буржанський, Марія Господарська, Раїса Голуб, Віталій Завальнюк, Людмила Карпова, Ірина Ковалів, Оксана Копильчак, Ніл Костенко, Григорій Лавринів, Анатолій Лоштин, Олександра Луговська, Ірина Маркелова, Володимир Михалевич, Оксана Олійник, Ольга Тутин-Дяківнич, Віра Яковлева…
Дзвінкими переливами звучання духового оркестру сповна напоювали душу випускників Ігор Василів, Петро Груша, Роман Дулиш, Іван Іванчак, Михайло Кука, Валентин Лобков, Володимир Льорчак, Микола Масник, Гаврило Москаленко, Ляля Носова, Василь Онишкевич, Анатолій Поплавський, Дмитро Фенюк, Степан Чорненький, Олександр Щур, Теодозій Юрчинський...
Закохували у злагодженість звучання народних інструментів Ольга Баглай, Анатолій Бержик, Богдан Білик, Людмила Візнюк, Олег В’югін, Мирон Гамала, Володимир Герасимов, Христина Гнатейко, Світлана Голуб, Роман Довганик, Олег Затворницький, Мирослав Іванів, Ірина Кисіль, Анатолій Кирильченко, Лариса Кіт, Наталя Кміть, Віктор Козацький, Андрій Криленко, Ярослав Леськів, Марія Лещинська, Наталія Лещак, Володимир Листопад, Марта Мазур, Наталя Мозіль, Людмила Моргун, Оксана Наконечна, Юрій Польовий, Богдан та Олена Поцелуйко, Петро Рачинський, Микола Римаренко, Петро Свердлик, Тетяна Савельєва, Тетяна Семенова, Віктор та Олена Тимченко, Юрій Хома, Микола Цісар, Олексій Шишко.
Секретам теорії музики та музичної літератури навчали Стелла Вітчевська, Люція Заганяч, Лариса Садова, Тетяна Хоша, Лідія Шляхтовська…
Незбагненним виром хорового мистецтва та вокалу надихали Іван Антоненко, Богдан Баглай, Олександра Богач, Марія Ванівська, Ярослава Демчук, Катерина Жукевич, Віра Зубач, Ольга Кисіль, Казимир Куркевич, Ірина Ластовецька, Мирослава Ластовецька, Руслан Ляшенко, Тамара Маркевич, Людмила Медведська, Наталія Мозіль, Зінаїда Обухівська, Марія Пеньк, Ніна Подляшецька, Степан Прокоп’як, Наталія Прудник, Андрій Сеник, Володимир Синишин, Нонна Сесіна, Ірина Сколоздра, Олександра Смеречанська, Світлана Федорченко, Степанія Холявінська, Іван Яремчук. Справжніми чарівниками фортепіанних акордів та неперевершеного мистецтва концертмейстерства для студентів завжди були Віра Боженко, Любов Возна, Любов Грабаровська, Раїса Годовник, Євгенія Гнатківська, Галина Громик, Христина Добрянська, Євгенія Єршова, Любов Клевцова, Євген Клюнк, Алла Кос, Людмила Кузнецова, Софія Котюк, Лідія Литвиненко, Анна Маринюк, Ірина Монастирська, Наталія Поливко, Марія Ревакович, Галина Сцібівовк, Євгенія Чаповська, Віра Яворська...
Грація, рух і пластика танцювального мистецтва назавжди увійшли в єство кожного випускника-хореографа завдяки таким педагогам, як: Едуард Бутинець, Світлана Городиська, Онік Корковідов, Олег Копильчак, Людмила Литвин, Віктор Мардаков, Анатолій та Ліана Фолюш...
Здоров’я і міць тіла наполегливо гартували Йосип Бородій, Роман Грицай, Теодор Г’юбнер, Микола Дроцик, Юрій Кисіль, Олександр Левінський... А на сторожі невпинного розвитку знань студентів з мови, літератури, суспільних і точних наук завжди невідступно стояли Тамара Благодарова, Марта Владика, Зоя Грицак, Давид Допкін, Володимир Єлізаров, Тамара Ільєнко, Катерина Заплотинська, Володимир Качмар, Ірина Короткова, Іван Нівін, Діна Озерська, Лідія Осадчук, Ольга Павлович, Дмитро Романишин, Лілія Сенчук, Петро Синиця, Володимир Фоменко, Аеліта Харабадот…
Та чи перелічити їх усіх, хто у кожному проведеному занятті, урокові ніс для своїх учнів глибокі знання, слово правди та безмежну любов до невичерпної мудрості рідного народу.
І хоча, серед усього цього, оповитого заслуженою славою переліку, є чимало тих, хто вже, на превеликий жаль, відійшов у засвіти або ж тих, хто сьогодні перебуває на заслуженому відпочинку та тих, хто й до сьогодні продовжує, не покладаючи рук, трудитися на буйноцвітній ниві культосвітньої та бібліотечної справи, щира дяка усім їм від коледжу ніколи не перестане звучати від сотень, тисяч випускників, які сьогодні гордо промовляють: “Я мав честь здобувати освіту у славетному закладі – Львівському коледжі культури і мистецтв”.
А ще справжньою гордістю викладацького складу коледжу були й ті майстри слова, пісні, музики і танцю, які у різні періоди його історії щедро ділилися своїм неоціненним досвідом із своїми учнями, прищеплюючи їм високий фаховий професіоналізм, виконавську майстерність та відчуття високого естетичного смаку. Серед інших: класик української літератури Григорій Тютюнник, Герой України, Народний артист України Мирослав Вантух, Народні артисти України Ярослав Геляс, Олександр Гринько, Зенон Колобич, Олександр Личенко, Володимир Максименко, Борис Мірус, Степан Степан, Ігор Храмов, Григорій Шумейко, заслужені артисти України: Роман Біль, Юрій Брилинський, Олексій Волинець, Володимир Глухий, Ірина Красногорова, Михайло Кравченко, Петро Малхасянц, Христина Трач, Марія Шевченко, Заслужені діячі мистецтв України Богдан Генгало, Олександр Гри-цак, Борис Горбенко, Мирон Дацко, Анатолій Онуфрієнко, Володимир Саболта, Заслужені працівники культури України: Ярослав Базів, Олег Голдрич, Лариса Лугова, Петро Рачинський, Тадей Риф’як, Побєда Харісов.
Саме тому, мабуть, не є випадковістю, що зі стін коледжу, у різні часи, періоди та мікроепохи вийшли у світ української культури і нашого національного мистецтва чи не найосяйніше гроно таких широковідомих митців, режисерів, артистів, музикантів, хореографів, справжніх майстрів бібліотечної справи, як Герой України, професор, академік, Народний артист України, генеральний директор та художній керівник Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. П. П. Вірського Мирослав Вантух, Народні артисти України: професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Михайло Кривень, художній керівник та головний балетмейстер народного ансамблю танцю “Горицвіт” Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького (з 1975 по 2018 рр.), кавалер ордену “За заслуги” Зенон Колобич, доцент Рівненського державного гуманітарного університету, диригент оркестру Рівненського академічного обласного музично-драматичного театру Зіновій Крет, художній керівник балету “Життя” Ірина Мазур, професор Рівненського державного гуманітарного університету Наталія-Марія Фарина, соліст Київського національного академічного театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка Степан Фіцич, Заслужені артисти України: актор Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської Богдан Братко, артистка Львівського академічного обласного театру ляльок Христина Гаврилюк, артист Національного академічного заслуженого ансамблю танцю України ім. П. Вірського Володимир Оліярник, професор Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка Зінаїда Остафійчук, артист балету Національного заслуженого академічного українського народного хору ім. Г. Г. Верьовки Орест Цуприк, заслужені діячі мистецтв України – доцент Харківської державної академії культури Ігор Борис, хормейстер, діяч культури Австралії Володимир Головко, режисер Львівської телерадіокомпанії Володимир Миронюк, актор та режисер Львівського національного академічного музично-драматичного театру ім. М. Заньковецької Юрій Чеков, художні керівники та головні балетмейстери вокально-хореографічного ансамблю “Веселі черевички” Володимир та Марія Чмир, Заслужені працівники культури України: директор Будинку культури Миколаївського цементно-гірничого комбінату (Львівська область) (з 1971 по 1998 рр.) Галина Акулова, бандурист Михайло Баран, заступник директора, викладач диригентсько-хорових дисциплін Львівського музичного коледжу ім. С. Людкевича Володимир Гнідь, художній керівник зразкового вокально-хореографічного ансамблю “Сонечко” Палацу науки і техніки Львівської залізниці Марія Горностай, викладач Житомирського коледжу культури і мистецтв, керівник ансамблю “Льоноцвіт” Мирон Грицевич, директор Львівського міського Парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького (з 1962 по 1987 рр), кавалер ордена “Знак пошани” Василь Дорош, керівник народної капели бандуристок “Галичанка” (з 1959 по 2005 рр.) Львівського Будинку культури працівників торгівлі, та зразкової дитячої капели бандуристок “Дзвіночок” (з 1958 по 2005 рр.) Центру творчості дітей та юнацтва Галичини Володимир Дичак, завідувач відділу народної творчості Львівського державного обласного центру народної творчості і культурно-освітньої роботи Ольга Дуляба, директор Новояричівської дитячої музичної школи Кам’янка-Бузького району Євген Заставний, артист вокально-інструментального ансамблю “Ватра” Львівської обласної філармонії Юрій Кедринський, директор Львівського міського Парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького (з 1987 по 2010 рр) Левко Міклош, директор Львівського музичного коледжу ім. С. Людкеви ча Андрій Охрім, керівник народного аматорського хореографічного ансамблю “Святослав” Винниківського клубу Львівської тютюнової абрики Тетяна Патер, викладач по класу бандури Львівського музичного коледжу ім.С. Людкевича Марія Хом’як-Наконечна та лауреат міжнародного конкурсу бандуристів ім. Г. Хоткевича Алла Ланова. Справжньою гордістю бібліотечного відділу коледжу стали його випускники: директор Закарпатської обласної бібліотеки для юнацтва Віра Губіна-Паляниця (з 1980 по 1997 рр.) та директор Львівської обласної бібліотеки для дітей Валентина Косоногова (з 1984 по 2010 рр). Усім їм – великим, талановитим, визнаним Україною і світом вторять своєю копіткою і повсякденною натхненною працею справжні фанати нашої вітчизняної культури, які очолюють бібліотеки та культосвітні заклади, працюють у царині методичної служби, є очільниками сотень і тисяч студій, гуртків, любительських об’єднань, клубів за інтересами, або ж народних і зразкових аматорських колективів – усім їм сьогодні щиро завдячує увесь наш народ, бо їхня мудрість, що йде від книги, їхня пісня, що народжується в глибині самого серця вже віддавна стали могутнім стрижнем, довкола якого не перестає квітнути, розвиватися і зростати вікопомна історична крона українців, живиться невмируще коріння нашої нації, у грудях якої безсмертний дух – незнищенності, волі та свободи.
Сьогодні коледж пишається і тим, що із його лав, поряд із постатями яскравих митців, вийшли викладачі навчальних закладів різних рівнів акредитації та науковці, чиїм доробком пишається сучасна культурологія, культурно-мистецька педагогіка та мистецтвознавство. Серед інших: професор Київського університету оборони України ім. М. Черняховського, кандидат педагогічних наук Людмила Карпова-Чемерис, професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, кандидат мистецтвознавства, Заслужений діяч мистецтв України Петро Кравчук, доцент Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного, кандидат педагогічних наук, директор Львівського державного обласного центру народної творчості і культурно-освітньої роботи (з 1992 по 2019 рр.) Роман Береза, кандидат педагогічних наук, директор Центру творчості дітей та юнацтва Галичини Олег Кузик, доцент Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка Ярослав Кулешко, професор музики коледжу міста Лос Меданос (штат Каліфорнія США), оперна співачка Іванна Таратула-Філіпенко, завідувач кафедри духових інструментів Рівненського державного гуманітарного університету, кандидат педагогічних наук, відмінник освіти України, Заслужений діяч мистецтв України Степан Цюлюпа, професор Католицького університету м. Люблін (Республіка Польща) Любомир Шурмакевич.
Потужний науково-педагогічний потенціал сьогодення коледжу гідно представляють: кандидат наук з державного управління Наталія Байло, кандидат історичних наук Ольга Боднар, кандидат фізико-математичних наук Олег Бовгира, кандидат історичних наук Наталія Грицишин, кандидат історичних наук Олена Макарчук, кандидат філологічних наук Наталія Михайличенко, кандидат мистецтвознавства Олена Павленко,кандидат економічних наук Андрій Пехник, кандидат фізико-математичних наук Святослав Смеречинський, кандидат мистецтвознавства Антоніна Чубак.
Зрештою, заклад пишається й тим, що сьогодні у його мурованому тілі ні на мить не змовкає справжнє культурно-мистецьке життя. Воно буяє у яскравому доробку таких знаних у галицькому краї, в Україні і закордонні творчих колективів як зведений мішаний хор (кер. Р. Ляшенко), ансамбль бандуристок “Струни серця” (кер. Р. Дробот), оркестр народних інструментів (кер. Н. Кміть), духовий оркестр (кер. М. Хованець), ансамбль народного танцю “Діброва” (кер. О. Копильчак та С. Бень), дівочий вокальний ансамбль (кер. Р. Дробот), дівочий хор “Грація” (кер. А. Немерко), чоловічий вокальний ансамбль (кер. П. Швайковський), ансамбль троїстих музик (кер. Ю. Рега), чоловічий хор (кер. Р. Ляшенко), театр-лабораторія “Неопалима купина” (кер. Я. Богонюк).
Окремою харизмою коледжу є його багатющий (у 31 624 примірники) бібліотечний фонд, просторий аудиторний фонд, у 1 878 квадратних метрів, 226 одиниць музичних інструментів, 1 518 одиниць сценічних костюмів, що, поряд із налагодженою системою сучасних комп’ютерних, відео та аудіо технологій широко застосовується у навчальному процесі з метою підготовки, виховання та випуску різносторонньо освічених спеціалістів культури, мистецтва та бібліотечної справи, готових до найрізноманітніших викликів сьогодення.
Доконаним фактом новітньої історії коледжу є те, що на зміну минулому в закладі чільно сформувалося нове покоління молодих, талановитих і креативних педагогів. Сподіваємося, що їхні імена будуть обов’язково озвучені у майбутній історії закладу, історії, яка із кожним новим днем стає реальністю і незаперечним свідченням того, що заклад живе, розвивається і впевнено дивиться у свій завтрашній день.
Всі права захищені © 2007-2024
